Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

«Та що то таке в нас розбирати! – думали мужики. – Се вмить зробиться».

Розбирають мужики кошару. Звалили, розтрясли дах, носять до закопу; розбирають стіни і розчисляють на двацятьох десятку: буде кождому по п'ять шусток; отакий заробок, щоби святився!

Уже з кошари тілько стовпи, підвалини і підлога; уже незадовго кінець роботи: аж ту Мотьо Хуна з цілим гуртом старо-законників, поліцаїв, і жандари в додатку, обступили довколо мужиків. Всі питають:

– Та що ви за розбій зробили? Нащо ви розвалили чужий будинок?

– Таже нам казали тото валити за десятку! Дайте нам ще, то ми й три такі розвалимо.

– Хто вам казав се робити?

– Як хто?… Чоловік, не біда, – дух святий при нас, хрещених!

– То покажіть того хрещеного, а ні, то буде круто з вами.

Не знайшли мужики Найди, не знайшли й свідителя на своє оправдане. Пішли до арешту, а звідтам відробляти кару за напад. Щоби поспекатися клопоту, мусили і кошару поставити і по кілька неділь властителеві відробляти; а того, що їм такого гарячого сала налляв за обшивку, десь вирвало, – щез, мов камфора.

Подібними штуками своєї фантазії проживав Дрогобицький Найда довгі літа весело, безжурно, приспівуючи. Дивна, справді дивна одна річ, скілько разів з'явився Найда поміж мужиками, щоб вибрати нові жертви з-поміж них для Мотьового хісна; скілько разів притворився святим і казав: «Я вам брат; мене слухайте; а хто против вас, нехай ладить збанок на кров, а мішок на кості», – завсігди знаходив собі прихильників своїми лесними словами.

З Найдою покривдженому мужикові зачинати борбу – значило пориватися з мотикою на сонце.

Найді було свобідно першому-луччому кості поломити, голову провалити, йому ніколи нічого не сталося, він все умів поховати кінці у воду.

Літа минали, Найда проживав в гаразді, уникав рук мстивих, хоть не оден засідав вночі на него. Замість Найди забили не раз такого бідака, що, вертаючи додому до дітей, винен був тілько Богу душу, а урядові податковому тих кілька ринських, що гарував на них тяжко через кілька неділь.

Наглі зміни бориславського суетливого житя пхали Найду і його товариша Мотя Хуну наперед; кождий з них чувся щораз більшим паном своєї волі. Все ішло в обох прискореним кроком, всі їх бажаня здійснювалися, мав чародійною, силою.

Аж стали німці в Бориславі заводити свої порядки. Вони закупили від жидів багато мужицької землі, почали жидівські садиби перебудовувати на палати, почали ставити доми для робітників; а замість соток шинків касирних станула одна великанська гостиниця з вежею і з годинником для урядників фабричних; словом, азійські порядки стали прибирати, як мовляли навіть самі старозаконні, вид європейської культури.

Глядить Найда на тоту гостинною і сам не знає, що робити: чи капелюх перед нею знімати, чи класти під неї тоті динамітові патрони, що має їх повно і в кишенях і за пазухою, та висадити у воздух. Не міг ні сяк ні так рішитися; пішов до свого товариша Мотя Хуни посовітуватися. Тут по довгій нараді прийшли до того переконаня, що нові порядки німецькі, рух парових машин, то для них обох неминуча загуба.

Борба на жите і смерть. Хто з ким? Найда і Мотьо Хуна з «пруссаками». За що? За тото, що німці привезли з собою для обох недолю.

Борбу розпочато хитро: одної ночі запросив Найда мазурів до Мотя на «дурничку», велів їм дати вина, меду, а потому сам утік з корчми. Мазури випили, що Найда казав дати, але не заплатили; а в додатку витовкли шкло, погаратали шинок і самого Мотя Хуну мали потурбувати.

Мотьові було се й на руку, що мазури полупали шинок: він післав Найду і Сеньку до рабинів і старшини старозаконної з оповіщенєм, що робітники-пруссаки обезчестили в Мотя Хуни богомільню і споганили страшним способом «святу тойру».

Вість та, мов блискавка, розійшлася та обурила всіх вірних синів Єгови до крайності. Вмить зібралися тисячі защитників «св. тойри» і стали бомбардувати камінєм робітничі фабричні доми. «Гур-р-ра!» та й «Гур-р-ра!» розлягався пекольний крик по цілій околиці. П'ять тисяч старозаконників проти кільканацять новозаконників – то страх нерівномірні сили противників: майже кількасот на одного! Від п'ятої години рано до семої ввечері летіло каміне градом на «пруссаків-гоїв»; кільканацять робітників окаменовано під стосами каміня; доми робітничі німецькі знищено до нащадку; оден божевільний жид дістав від жандара кульку в черево. Найді нічого не сталося, хотя через цілий час стояв на чолі тої кількатисячної армії і перший кидав камінєм на своїх. Він сидів пізніше кілька місяців в Самборі разом з Сенькою під «млином», але головного проводиря тої страшної звірської бучі ні він, ні Сенька не видали: Мотьо Хуна вийшов чистий.

Скінчився процес, Найда вийшов з криміналу: то що ж з того, коли його звізда стала меркнути. Він обіцював собі дуже багато з того покаяння, яке відбув у в'язниці як защитник «св. тойри» і свого товариша Мотя; а тим часом якось не йшло по його мислі. Куди поступив, не велося.

Замітив Найда, що його товариш Мотьо Хуна щось низько кланявся німцям і веде з ними якісь «ґешефти»; то щось недоброго! Довідуєся дальше, що жид спродає німцям свої ями, дучки, закони, кошари; навіть свою корчму з богомільнею спродає. Найда думав спочатку, що жид жартує; але то не були жарти. Одного дня добив Мотя торгу з німцями за сто кількадесят тисяч; ще тілько «судний день» мав пересвяткувати, а потому перенестися до Львова.

Помітив те все Найда. Став він Мотьові докоряти за його невдячність і несловність; став пригадувати йому, чого-то він не обіцював всего, коли Найда сидів в криміналі; а Мотьо каже:

– Що було, Найдо, то минулося: тепер треба покутувати за давні гріхи і на Бога пам'ятати.

Послідні слова, що шершені, пожалили Найду; він усміхнувся й каже:

– Відколи ти, Мотю, став таким побожним? Відколи ти знаєш, що є Бог на світі? Ти з жінкою інакше говорив тоді, коли я сидів в криміналі і мав свідчити в суді, що тебе не було дома, як мазурів били на Водянці.

Мотьо не слухав того. Він накинув на себе сабашову плахту новісеньку, став голосно молитися в куті і завзято колисатися на боки.

Найда аж зуби затискав зо злості. Він не міг знести тої облудної побожності, не міг дивитися на Мотя і його жінку; він утік з корчми на місто. Став тинятися по улицях. Біда! Напастують малі